Ми часто не думаєм про те, що говорим.
Підвищуєм голос, а то й кричимо.
А потім як бачимо те, що натворим.
То хочеться бігти, а куди втечемо?
Є злість і неспокій, не даєш собі раду.
Воно зсередини з'їдає тебе.
То перш ніж підвищити голос на маму.
Згадай чия кров у тобі тече.
Із того хочу я історію подати.
Чогось, можливо, нас вона навчить.
Тут дійові особи: дочка й мати.
Все починалось тихо: місто - спить.
Надходить ранок. Тут уже світає.
І запах кави наповняє дім.
В що одягнутись - дівчинка вже знає.
І як погодувати всіх котів.
Бо їй вже 18! Так, вже нині.
Уже доросла, вже на каблуках.
Надворі сніг, вона у сорочині.
І це усе на маминих очах.
І в бій пішло вже слово, далі друге.
Скрикнула донька, чути мамин плач.
Так було важко. Сильний стукіт в грудях.
Ну.. дуже страшно, тут хоч бач не бач.
І знов відкрились двері:"мамо, що ви".
Взяла за руку, й тихо обняла..
А в мами наче відібрало мову.
А дочці вже все рівно на вбрання.
Бо мати є! Чого вже більше треба?
Це усмішка відкрита і любов.
Вона це наш - отой кусочок неба.
Це допомога і тепло немов.
Цінуйте жінку, жінку Богом дану.
Не заблукайте у земній імлі.
Тому я прошу, ви цінуйте маму.
Отой кусочок щастя на землі.
(с) Fesyk B.